Чорнобиль. Біль гіркий, полиновий

Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждання, покинутих домівок.  Минуло 35 років від того дня, коли Україну спіткала страшна трагедія - техногенно-екологічна катастрофа, спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку ЧАЕС, яка нанесла непоправної шкоди довкіллю та здоров’ю людей.      Необхідно, щоб усі розуміли масштаби цієї трагедії. Адже 30 країн світу піддалися радіацій-ному забрудненню, 8,5 мільйонів людей постраждали, а більше 100 тисяч - померли. Слід зазначити, що в Україні від Чорнобильської аварії постраждали 1 млн 769 тис осіб. З них 188 тис - це ліквідатори катастрофи на ЧАЕС, 1 млн 588 тис потерпілі та близько 2,5 тис люди, які брали участь у ліквідації наслідків інших аварій.       Але і сьогодні не слід забувати, що 26 квітня - це не просто чергова соціальна дата, не просто статистика, а величезні людські втрати, скалічені долі людей, які  разом зі своїми земляками будували краще життя та вірили в  щасливе майбутнє. Саме в ту страшну ніч  працівникам АЕС в числі перших довелося іти на зустріч Чорнобильській біді з тим, щоб допомогти людям побороти цього розперезаного монстра, який викинув свою смертоносну отруту, що осіла на десятках тисяч гектарів матінки Землі, яка тисячоліттями плекала, родила, ростила, приймала в своє лоно залишки людства, отрути, яка без запаху і сили стала планетарною катастрофою, яка до цього часу підкошує здоров'я людей.   В групах коледжу і були проведені тематичні виховні години.  Група 3мс Б запросила учасника  ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який  працював в зоні відчуження Кашубу В.Й. і детально розповів про те, що довелося бачити в той важкий для країни період. А також багато говорилося про героїв-ліквідаторів аварії, яких вже давно нема серед живих.  Володимир Правик був начальником караулу на атомній станції і першим кинувся назустріч біді. Майже наш ровесник цей  23-річний юнак вибрав найбільш правильне рішення -  направив свій пожежний загін на дах машинного залу. Адже в цьому залі знаходились усі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.  Якою  чудовою людиною постає він - Герой Радянського Союзу (посмертно), у своїх листах до коханої, до нареченої, до дружини!  За час їхнього знайомства, дружби, спільного життя Володя написав Надії вісімсот листів!   Лютий  1982 року. Черкаси. «Дорога моя, мила людино! Ми знайшли свою долю: так і повинно було статися, і дітям своїм ми колись розкажемо, як у блакитній нашій юності стрілися ми для щастя і життя. Адже всі наші дні- це боротьба за те, щоб більше було добра і справедливості, чесності, більше світла, сумлінних справ, порядку. Це для нас і дітей наших.Твій Володя Липень, 1982 рік. Чорнобиль. Здрастуй, кохана! Тільки вчора розмовляв з тобою, чув твій голос, а здається, все було хтозна коли. Так давно не слухав твоїх пісень, я їх дуже люблю - вони для мене ніби казки. У мене тут, в Чорнобилі, з’явилось дуже багато хороших друзів, ти ще познайомишся з ними. Вони тобі сподобаються: хоробрі, чесні, душевні, з почуттям обов’язку. Вогненні хлопці. Будемо дружити. Яке щасливе життя буде у нас. Ти завжди житимеш у моєму серці і ніколи його не покинеш: ти його друга половина. Спасибі за всі світлі і радісні хвилини наших зустрічей, за те, що я щасливий їх чеканням. Мама запрошує тебе в гості. Хоче побачити свою майбутню невістку. Готуйся. Дуже люблю тебе. Твій Володя.  Травень 1986 року. Москва, клінічна лікарня № 6. Здрастуйте, мої дорогі, хороші Надійко, Наталочко! З великим привітом до вас ваш курортник і ледар. А все тому, що ухиляюсь від виховання нашої крихітки Наташки. Прошу вибачити за почерк. Це, до речі, Надія винна, бо писала за мене конспекти і зовсім розучила мене тримати ручку. Напишіть, як Надя з Манюнею доїхали додому, чи не захворіли, чи не прихопила їх та болячка, яка зараз ходить по нашому місту, щось на зразок грипу? Живу я добре. Поселили нас в клініці для огляду, як ви знаєте. Тут всі, хто був тоді там. Так що мені весело, адже мій караул весь при мені. Ходимо, гуляємо, милуємося вечірньою Москвою. Одне погано, що милуватися доводиться через вікно. І це триватиме, мабуть місяців півтора-два. На жаль, такі тут закони: доки все не обстежать, не випишуть. Надійко, живи у батьків, в Городищі, я приїду прямо туди. Та ще хай моя дорога теща підшукає для мене роботу, щоб я міг перевестись. Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, витри слізки, все обійшлося добре, ми ще проживемо до ста літ, і донечка наша ненаглядна тебе переросте разів у три. Я за вами дуже скучив, закрию очі і бачу Надію з Наталією Володимирівною. А ви мене і не впізнаєте, коли приїду. Почав відпускати бороду і вуса. Зараз зі мною мама, примчала відразу. Вона вам подзвонить і скаже, як я себе почуваю. А почуваюся я добре. На цьому закінчую. Не хвилюйтесь. Чекайте з перемогою. Надійко, бережи дорогу нашу Наталку. Міцно обнімаю, цілую.       Твій навіки Володя.

 

< Попередня		Наступна >